Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2014 року Справа № 910/21617/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоЄвсікова О.О.,суддів:Гольцової Л.А., Кролевець О.А. (доповідач у справі),розглянувши касаційну скаргуДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 11.02.2014та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.04.2014у справі№910/21617/14 Господарського суду міста Києваза позовомДочірнього підприємства Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України "Фаворит плюс"доДержавного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" простягнення 12 419 847,10 грн.за участю представників сторінвід позивача:Бернадіна Л.І., Іванська О.А.від відповідача:Рубінс А.А., Кравченко А.М., Білан О.П.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство Всеукраїнська громадська організація "Союз організацій інвалідів України "Фаворит плюс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення: 923552,62 грн. 3% річних, 5380046,38 грн. збитків внаслідок інфляції, 4737249,96 грн. пені; 246558,44 грн. 3% річних, 949310,92 грн. збитків від інфляції; 1558547,41 грн. збитків; 809474,8 грн. збитків (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 27.01.2014 за №3/016).

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Морозов С.М.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2014 (колегія суддів: Мартюк А.І., Зубець Л.П., Новікова М.М.), позов задоволено повністю.

Судові рішення мотивовані обґрунтованістю заявлених позивачем вимог та їх відповідністю положенням ст.ст. 229-233 Господарського кодексу України, ст.ст. 549, 612, 625, 1166 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У своєму відзиві Дочірнє підприємство Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України "Фаворит плюс" проти касаційної скарги заперечило, не погодившись з викладеними у ній доводами.

Відповідачем також 15.12.2014 подано до Вищого господарського суду України клопотання про надання дозволу на здійснення фотозйомки та відеозапису під час судового засідання, у задоволенні якого колегія суддів відмовила. Натомість, колегія суддів вирішила здійснити фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 7 ст. 811 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2009 у справі №8/226 за позовом Дочірнього підприємства Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організації інвалідів України "Фаворит-Плюс" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС" про стягнення 4726956,28 грн. встановлено обставини укладення між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) договору №07-2098/2007 ДЗ від 14.06.2007 (надалі - Договір) з внесенням у подальшому до нього змін додатковими угодами, а також наявності у відповідача боргу перед позивачем за прострочення виконання зобов'язання зі сплати відповідачем попередньої оплати за договором.

Вказаним судовим рішенням, яке залишено без змін за наслідками апеляційного та касаційного перегляду, стягнуто з відповідача на користь позивача 273515,06 грн. 3% річних, 2712726,20 грн. збитків від інфляції, 1740715,02 грн. пені, 1350051,46 грн. матеріальної шкоди. Окрім того, договір доповнено пунктами 2.8, 2.9, 7.8, а пункти 3.5.1, 3.5.2 договору викладено в новій редакції; продовжено дію договору на 1 рік і 6 місяців та продовжено виконання зобов'язань з боку відповідача за договором на 1 рік і 6 місяців.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2010 у справі №42/87 відмовлено у задоволенні первісного позову Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Дочірнього підприємства Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організації інвалідів України "Фаворит-Плюс" про зобов'язання передати товар та стягнення 1681538 грн. неустойки, а також зустрічного позову Дочірнього підприємства Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організації інвалідів України "Фаворит-Плюс" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, відшкодування матеріальної та моральної шкоди в розмірі 29701641,13 грн.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 09.11.2010, яка залишена без змін за результатами касаційного перегляду, змінив рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2010, відмовив у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнив частково, зобов'язавши ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" виконати грошове зобов'язання в натурі згідно з рахунком №СФ-Ш7 від 23.11.2009 в розмірі 19947168,40 грн. та стягнувши з вказаної особи 399283,19 грн. 3% річних, 1462301,82 грн. інфляційних витрат, 1577227,00 грн. пені, 59643,01грн. 3% річних, 423660,93 грн. інфляційних витрат.

Зазначеною постановою встановлено, що на виконання умов договору Дочірнім підприємством Всеукраїнської громадської організації "Союз організацій інвалідів України "Фаворит плюс" було виставлено Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" рахунок-фактуру №СФ-Ш7 від 23.11.2009 на суму 20074155 грн., який останнім оплачений не був, хоча мав бути оплачений з дня набрання чинності рішенням Господарського суду міста Києва у справі №8/226, тобто з 02.11.2009. Також вказаною постановою встановлено факт невиконання відповідачем рішення суду від 23.07.2009 у справі №8/226.

Крім того, між сторонами Договору укладено додаткову угоду №2, якою продовжено строк його дії до 30.05.2013, затверджено 25 специфікацій до договору, врегульовано питання виконання розрахунків за договором, підписано Уточнений календарний план, що є невід'ємним додатком до Додаткової угоди №2. За твердженнями позивача, зобов'язання за вказаною додатковою угодою відповідачем також не виконано.

З огляду на вищевказані судові рішення, пославшись на положення ст. 35 ГПК України та ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що факт наявності боргу відповідача перед позивачем у сумі 19947168,40 грн. та прострочення оплати цього боргу встановлений рішеннями у справі №42/87. За висновками судів, відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду в зазначеній справі строк оплати вказаного авансового платежу в розмірі 19947168,40 грн. настав 09.11.2010 у відповідності до ст. 105 ГПК України. Однак згідно з виписками по рахунку позивача це зобов'язання виконане ним лише 31.05.2012.

Згідно з п.п. 7.1, 7.6 Договору у випадку неналежного виконання або невиконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність відповідно до договору і чинного законодавства України. За порушення вказаних в договорі строків оплати продукції, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період за який сплачується пеня, від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

У зв'язку з простроченням виконання вказаного вище зобов'язання зі сплати авансового платежу в сумі 19947168,40 грн. позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 4737249,96 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 923552,62 грн. 3% річних і 5380046,38 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за весь час прострочення; та 246558,44 грн. 3% річних і 949310,92 грн. інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання зі сплати суми боргу, встановленої постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2010 у справі №42/87.

Визнавши обґрунтованими здійснені позивачем розрахунки, суди першої та апеляційної інстанцій вказані вимоги задовольнили, виходячи, зокрема, з того, що через нездійснення відповідачем сплати коштів, стягнутих з нього на користь позивача постановою в справі №42/87 (458 926,20 грн. - 3% річних, 1 885 962,76 грн. - інфляційних витрат та 1 577 227,00 грн. - пені), у позивача виникло право щодо стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, позивач заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в сумі 1558547,41 грн., пов'язаної зі сплатою позивачем відсотків за користування кредитами та залучення додаткових грошових коштів через допущені відповідачем прострочення, упущеної вигоди в розмірі 809474,8 грн.

За висновком судів першої та апеляційної інстанцій, факт вимушеного кредитування позивача встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2009 у справі №8/226, яким, зокрема, стягнуто з відповідача на користь позивача збитки та матеріальну шкоду 1350051,46 грн., яка пов'язана з укладанням договору про надання кредитної лінії №04К-КЛ/61 від 03.06.2008. З огляду на таке суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитною лінією за період з 09.11.2010 до 09.11.2013 у розмірі 1412640,58 грн., а також завданої позивачу через невиконання відповідачем судових рішень шкоди, яка виникла в результаті вимушеного користування грошовими коштами за договором про надання овердрафту №04ОВ/39/121/ЮР від 25.05.2011.

Також суди визнали доведеним, що не маючи доступу до власних грошових коштів через невиконання відповідачем рішень судів, отримані за договором про надання кредитної лінії №04К-КЛ/61 від 03.06.2008 та про надання овердрафту №04ОВ/39/121/ЮР від 25.05.2011 кошти позивач спрямував на забезпечення виконання зобов'язань за укладеним з відповідачем договором, внаслідок чого не міг своєчасно виконати зобов'язання за іншими договорами, зокрема, за контрактом №SIP05-4-012 від 18.02.2011, укладеним з Державним спеціалізованим підприємством "Чорнобильська АЕС". За висновками судів, саме неправомірні дії відповідача з несвоєчасного виконання рішень судів стали єдиною і достатньою причиною, яка призвела до несвоєчасного виконання зобов'язань позивача за вказаним контрактом, що позбавило його можливості отримати залишок грошових коштів у розмірі 809474,80 грн., які були утримані контрагентом як штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань в рамках вказаного правочину.

Однак колегія суддів не може погодитися з викладеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, згідно з якою цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зі змісту наведеної норми вбачається, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

За вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказані правові норми кореспондуються з положеннями ст.ст. 173, 174, 193 ГК України.

Статтею 611 ЦК України передбачені правові наслідки порушення зобов'язання, до яких віднесено, зокрема, сплату неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Положеннями ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, ч. 3 ст. 549, ч. 1 ст. 612 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено зобов'язання учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зокрема, у вигляді пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір яких, зазвичай, визначається обліковою ставкою Національного банку України та не може перевищувати подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період.

У силу ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. При цьому умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений наведеною нормою, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми інфляційні нарахування на суму боргу та три відсотки річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.п. 3.1, 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14).

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць (п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14).

Положеннями ст.ст. 22, 623 ЦК України та ст. 224 ГК України передбачено відшкодування боржником, який порушив зобов'язання, кредиторові завданих цим збитків. При чому розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 232 ГК України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями, окрім випадків, передбачених ч. 2 наведеної норми.

При цьому для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника. Водночас при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені.

Разом з тим, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі (абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 за №6).

З огляду на вимоги частини першої ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14).

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (абз. 3 п. 2.6 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 за №18).

Всупереч викладеним вище приписам процесуального законодавства, задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені за невиконання відповідачем зобов'язання щодо сплати авансового платежу в сумі 19947168,40 грн., суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували, за який період здійснено нарахування заявленої до стягнення суми пені та правомірність її нарахування з огляду на положення ч. 6 ст. 232 ГК України.

При цьому суди належним чином не дослідили, коли вказане зобов'язання зі сплати авансового платежу мало бути виконане, безпідставно зазначивши, що строк оплати цього авансового платежу настав 09.11.2010 відповідно до ст. 105 ГПК України та постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2010 у справі №42/87. З встановлених судами обставин вбачається, що зазначеною постановою зобов'язано відповідача виконати грошове зобов'язання в натурі згідно з рахунком №СФ-Ш7 від 23.11.2009, тобто судове рішення спрямоване на захист прав і законних інтересів позивача у вже існуючому зобов'язанні, а відтак не є підставою для виникнення певного нового господарського зобов'язання. Водночас суди не надали належної правової оцінки обставинам щодо стягнення вказаним судовим рішенням 1577227 грн. пені, нарахованої за неналежне виконання певного господарського зобов'язання за певний період, що є суттєвим для вирішення даного спору з дотриманням приписів ст. 61 Конституції України, яка забороняє притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Визнавши обґрунтованим наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за весь час прострочення, суди як першої, так і апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст.ст. 84, 105 ГПК України у судових рішеннях не вказали, за який саме період нараховані вказані суми з урахуванням того, що вказаним вище судовим рішенням у справі №42/87 вже стягнуто 3% річних та інфляційні за неналежне виконання відповідного господарського зобов'язання за певний період. До того ж суди не надали правової оцінки обставинам нарахування позивачем інфляційних на суми заборгованості за період, що становить менше одного місяця, тоді як найменшим періодом визначення індексу інфляції є місяць.

Одночасно суди задовольнили позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання зі сплати суми боргу, встановленої постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2010 у справі №42/87. Наведеною постановою зобов'язано Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" виконати грошове зобов'язання в розмірі 19947168,40 грн. та стягнуто з вказаної особи 399283,19 грн. 3% річних, 1462301,82 грн. інфляційних витрат, 1577227,00 грн. пені, 59643,01 грн. 3% річних, 423660,93 грн. інфляційних витрат. Як вже зазначалось, зобов'язання виконати вже існуюче грошове зобов'язання в судовому порядку не є підставою для виникнення певних нових господарських зобов'язань, у зв'язку з чим для правильного вирішення спору щодо стягнення сум 3% річних та інфляційних судам слід було з'ясувати, на яке саме господарське зобов'язання, яке виникло з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, ці суми нараховані. Не здійснивши цього, суди першої та апеляційної інстанції дійшли передчасного висновку про задоволення вказаних позовних вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків суди першої та апеляційної інстанцій виходили лише з обставин вимушеного кредитування позивача, встановлених Господарським судом міста Києва у справі №8/226, та обставин вимушеного користування грошовими коштами за договором про надання овердрафту №04ОВ/39/121/ЮР від 25.05.2011, а також неналежного виконання позивачем зобов'язань за контрактом №SIP05-4-012 від 18.02.2011.

Однак наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення як необхідної передумови для застосування цивільно-правової відповідальності судами не встановлена. Зокрема, суди не досліджували наявність причинно-наслідкового зв'язку між порушенням відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором та сплатою позивачем відповідних коштів за договорами про надання кредитної лінії та надання овердрафту. Тобто суди належним чином не встановили, що відповідні витрати є наслідком саме порушення відповідачем зобов'язання, а не дій самого позивача тощо. Також суди не встановили обставини неможливості виконання позивачем своїм зобов'язань перед іншими контрагентами саме через несплату відповідачем боргу тощо. Безспірність та обґрунтованість вихідних даних, з яких виходив позивач при обрахунку упущеної вигоди належним чином судами досліджені не були.

Більш того, притягаючи відповідача до цивільно-правової відповідальності, суди як першої, так і апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки правовідносинам сторін з урахуванням умови Договору, якими врегульований порядок оплати та пред'явлення у зв'язку постачальником претензій, пов'язаних з недотриманням строку оплати.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору в цій частині вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тобто рішення і постанова не відповідають нормам матеріального і процесуального права, тому підлягають скасуванню.

Оскільки касаційна інстанція не наділена правом оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119,11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська атомна електрична станція" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2014 у справі №910/21617/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя О. Євсіков

Судді Л. Гольцова

О. Кролевець